Епиграфы*
Чи бачиш, як ми обідрались!
Убрання, постоли порвались
І нужі повна очкурня;
Кожухи, свити погубили,
І з голода в кулак трубили, —
Така нам лучилась пеня.
* * *
Тут танцьовала викрутасом
І пред Енеем вихилясом
Під дудку била третяка.
* * *
І після танців варенухи
По кухлику їм піднесли,
А молодиці-цокотухи
Тут баляндраси понесли.
* * *
Да й сам Еней-сподар і паню
Підмовив париться у баню:
Уже ж було не без гріха!
* * *
…Піджав хвіст, мов собака,
Мов Каїн затрусивсь увесь,
Із носа потекла табака.
Не здужав голови звести,
Поки не випив півквартівки,
З імбером пінної горілки
І кухля сировцю не втер. —
Я роздавлю тебе, як жабу,
Зотру, зомну, мороз як бабу,
Що тут і зуби ти зожмеш. —
* * *
Чи знаеш, він який парнище?
На світі трохи есть таких, —
Сивуху так, як брагу, хлище. —
* * *
Од сонця ввесь він попалився
І губи, як пузир, надув,
Очища в лоб позападали,
Сметаною позапливали,
А голова вся в ковтунах.
Із рота слина все котилась,
Як клоччя, борода скомшилась,
Всім задавав собою страх. —
* * *
Сорочка зв’язана узлами
Держалась всилу на плечах,
Попричепляна мотузками,
Як решето була в дірках.
Замазана була на палець,
Запалена, аж капав смалець,
Обутий в драні постоли,
Із дір онучі волочились
Зовсім хоть вижми помочились,
Пошарпані штани були.
* * *
Відкіль такії се мандрьохи,
І так уже вас тут не трохи,
Якого чорта ви прийшли?
Хіба щоб хату холодити. —
* * *
І всі розумні хвило<….>,
Що в світі вчились мудровать,
Ченці, попи і крутопопи
Мирян щоб знали научать.
Щоб не ганялись за гривнями,
Щоб не возились з попадями,
Та знали церковь щоб одну;
Ксьондзи, по кінські щоб не ржали.
* * *
І ті були там лигоминці,
Піддурювали що дівок,
Що в вікна дрались по драбинці
Під темний, тихий вечерок,
Що будуть сватать їх, брехали,
Підманювали, улещали,
Поки добрались до кінця.
Тогді дівки обман пізнали,
Да ба! — уже товстеньки стали,
Що послі сором до вінця. —
* * *
Хоть чоловікам не онее,
Да коли жінці, бачиш, тебе,
Так треба угодити їй.
* * *
Бо щоки терли маніею,
І блейвасом і ніс, і лоб,
Щоб краскою, хоть не своею,
Причаровать к собі народ.
Із ріпи підставляли зуби,
Ялозили все смальцем губи,
Щоб подвести людей на гріх,
Пиндючили якіїсь бочки,
Мостили в пазусі платочки,
Все жарти їм були да сміх.
* * *
Іще як самі дівовали
Да з хлопцями як гарцювали,
Та й по дитині привели.
* * *
Щоб не своїм не торговали,
Того б на одкуп не давали,
Що треба про запас держать.
* * *
І може б навістив Сибір,
Та смерть ізбавила косою,
Що кат легенькою рукою
Плечей йому не покропив.
* * *
Як по шинкам вночі ходили
І як з кишень хустки тягли.
* * *
Ремнями драла, мов биків,
Кусала, гризла, бичовала,
Кришила, била і щипала,
Топтала, дряпала, пекла,
Порола, корчила, товкла,
Вертіла, рвала, шпиговала
І кров із тіла їх пила.
* * *
Сиділи, руки поскладавши,
Для них все празники були,
Люльки курили, полягавши,
Або горілочку пили,
Не тютюнкову і не пінну,
Но третьопробну, перегінну,
Настоянную на бад’ян,
Під челюстями запікану,
І з ганусом і до калгану,
В ній був і перець, і шапран.
* * *
І ласощі все тільки їли,
Сластьони, коржики, стовпці,
Варенички пшеничні, білі,
З кав’яром пухлі буханці;
Часнок, рогіз, паслін, кислиці,
Козельці, терн, мед, полуниці,
Крутії яйця з сирівцем,
І дуже смачнюю яешню
Якусь німецьку, не тутешню,
А запивали все пивцем.
* * *
Коли жінки де замішались
І їм ворочати дадуть,
Коли з розказами втаскались
Та пхихання ще додадуть, —
Прощайсь навік тогді з порядком,
Пішло все к чорту неоглядком,
Жінки поставлять на свое
Жінки! коли б ви більше їли,
А менш пащиковать уміли,
Були б в раю ви за сіе.