І як роз'ïхались, то дурень узду з коня зняв і прийшов додому, а той як привів до царя козу, то цар зготував обід, скликав народ і об'явив, що хто ще приведе до його дикого кабана в золоті та в сріблі, то той і царство получить. На другой день зібрався народ, і усі в різні сторони роз'ïхались кабана шукати. І дурень уп'ять намігся[46] на жінку, щоб і йому випросила у царя шкапу. І та як з плачем випросила, то він уп'ять, виïхавши у поле, зтяг шкуру, покинув стерво у полі, а сам потряс другою уздечкою. І як прибіг кінь рижий, то він, розказавши, чого треба, і почувши од його, де кабан ходить, проліз у обоє уха, перемінився, сів на коня і зараз піймав кабана, прив'язав у пояса і вернувся назад.
Недалеко ж од'ïхавши, зустрів уп'ять того, що козу купив, і як став він прохати[47], щоб і кабана йому оддав, то дурень потребовав, щоб на правій же руці дав одрізать другого пальця перший сустав; і той согласився. Він урізав сустав, заховав у кишеню, оддав кабана, а сам, од'ïхавши, зняв уздечку, коня пустив і вернувся додому. Як же той привів кабана, то цар звелів
готувати обід, усіх скликав і сказав, що хто іще приведе у послідній раз кобилу в золоті та сріблі, то той вже получить і царство. На третій день зібрався народ, і усі роз'ïхались в різніï місця кобилу шукати. Так і дурень на жінку намігся, щоб йому випросила шевлюгу[48]. Вона пішла до царя, і хоч той не хотів давати за те, що двоє вже пропало, но, уваживши на сльози, дав; а сей, виïхавши у поле, также зтяг шкуру, стерво покинув собакам, а сам узяв третю уздечку і потряс. І як прибіг кінь сивий і дурень йому розказав, чого треба, а кінь об'явив, що кобила тепер з ним паслась у полі, то він, пролізши в обоє уха, перемінився, на коня сів і зараз кобилу піймав і вернувся назад. Не доïжджаючи додому, зустрів уп'ять того ж чоловіка і за кобилу зторговався, щоб на тій руці урізать третього пальця первий сустав. І як урізав, сховав сустав у кишеню, сам од'ïхав, з коня узду зняв і вернувся додому. А як привели кобилу, то царь звелів готувати обід, поззивав народ і, сидя за столом, об'явив, що завтра вручає царство тому, хто піймав козу, кабана і кобилу. Тогді дурень об'явив, що усе половив він і попродав за сустави на правій руці із пальців, і, вийнявши, поклав на тарілку сустави, а тому звелів, щоб показав руку. Тогді народ здивувався, цар і його жінка зрадувались, повставали од обіда, вийшли усі на двір, а дурень потряс усіми трьома уздечками -- прибігли усі три коні; він лазив до усіх у обоє уха і перемінявся так, що із хорошого зробився кращим, а із кращого йще кращим, на конях літав поверх хат і лісів. Коней він не пустив у поле, а поставив з кобилою, кабаном і козою у стайні[49]. Сам зробився царем, ввійшов жить у царські будинки[50], братів зробив панами; бог послав жінці двоïх близнюків-діток; над батьком вистроïв церков, щодня[51] його поминає, сам п'є горілку з барильця[52], і я прихопився[53] тай собі напився -- по бороді текло, а в роті не було!
Волшебный конь
No 185 [54]
В некотором царстве, в некотором государстве жил-был старик со старухою, и за всю их бытность не было у них детей. Вздумалось им, что вот-де лета их древние, скоро помирать надо, а наследника господь не дал, и стали они богу молиться, чтобы сотворил им детище на помин души. Положил старик завет: коли родит старуха детище, в ту пору кто ни попадется первый навстречу, того и возьму кумом. Через сколько-то времени забрюхатела старуха и родила сына. Старик обрадовался, собрался и пошел искать
кума; только за ворота, а навстречу ему катит коляска, четверней запряжена; в коляске государь сидит.
Старик не знавал государя, принял его за боярина, остановился и давай кланяться. "Что тебе, старичок, надобно?" -- спрашивает государь. "Да прошу твою милость, не во гнев будь сказано: окрести моего новорожденного сынка". -- "Аль у тебя нет никого на деревне знакомых?" -- "Есть у меня много знакомых, много приятелей, да брать в кумовья не годится, потому что такой завет положон: кто первый встретится, того и просить". -- "Хорошо, -- говорит государь, -- вот тебе сто рублев на крестины; завтра я сам буду". На другой день приехал он к старику; тотчас позвали попа, окрестили младенца и нарекли ему имя Иван. Начал этот Иван расти не по годам, а по часам -- как пшеничное тесто на опаре подымается; и приходит ему каждый месяц по почте по сту рублев царского жалованья.
Прошло десять лет, вырос он большой и почуял в себе силу непомерную. В то самое время вздумал про него государь, есть-де у меня крестник, а каков он -- не ведаю; пожелал его лично видеть и тотчас послал приказ, чтобы Иван крестьянский сын, не медля нимало, предстал пред его очи светлые. Стал старик собирать его в дорогу, вынул деньги и говорит: "На-ка тебе сто рублев, ступай в город на конную, купи себе лошадь; а то путь дальний -- пешком не уйдешь". Иван пошел в город, и попадается ему на дороге стар человек. "Здравствуй, Иван крестьянский сын! Куда путь держишь?" Отвечает добрый молодец: "Иду, дедушка, в город, хочу купить себе лошадь". -- "Ну так слушай меня, коли хочешь счастлив быть. Как придешь на конную, будет там один мужичок лошадь продавать крепко худую, паршивую; ты ее и выбери, и сколько б ни запросил с тебя хозяин -- давай, не торгуйся! А как купишь, приведи ее домой и паси в зеленых лугах двенадцать вечеров и двенадцать утров по росам -- тогда ты ее узнаешь!"
Иван поблагодарил старика за науку и пошел в город; приходит на конную, глядь -- стоит мужичок и держит за узду худую, паршивую лошаденку. "Продаешь коня?" -- "Продаю". -- "А что просишь?" -- "Да без торгу сто рублев". Иван крестьянский сын вынул сто рублев, отдал мужику, взял лошадь и повел ко двору. Приводит домой, отец глянул и рукой махнул: "Пропащие деньги!" -- "Подожди, батюшка! Авось на мое счастье лошадка поправится". Стал Иван водить свою лошадь каждое утро и каждый вечер в зеленые луга на пастбище, и вот как прошло двенадцать зорь утренних да двенадцать зорь вечерних -- сделалась его лошадь такая сильная, крепкая да красивая, что ни вздумать, ни взгадать, разве в сказке сказать, и такая разумная -- что только Иван на уме помыслит, а она уж ведает. Тогда Иван крестьянский сын справил себе сбрую богатырскую, оседлал своего доброго коня, простился с отцом, с матерью и поехал в столичный город к царю-государю.