Був собі чоловік та жінка; мали вони козла й барана. "Ох, жінко! -- каже чоловік. -- Проженемо[598] ми цього барана і козла, а то вже вони у нас дурно хліб ïдять. А вбирайсь, козел і баран, собі з богом, шоб ви не були у мене і в дворі!" Пошили вони собі торбу, та й пішли. Ідуть та ідуть. Посеред поля лежить вовча голова. От баран дужий, та не сміливий, а козел сміливий, та не дужий. "Бери, баране, голову, бо ти дужий". -- "Ох, бери ти, козле, бо ти сміливий". Узяли вдвох і вкинули в торбу. Ідуть та ідуть -- коли горить вогонь. "Ходимо й ми туди! Там переночуємо, щоб нас вовки не з'ïли". Приходять туда, аж то вовки кашу варять: "А, здорові, молодці!" -- "А, драстуйте, братці, драстуйте, ще каша не кипить, мясо буде з вас". От тут баран уже злякавсь[599], а козел давно уж злякавсь. Козел і одумавсь: "А подай лишень[600], баране, отую вовчу голову!" От баран і приніс. "Та не цю, а подай більшу!" -- каже козел. Баран знов цупить[601] ту ж саму. "Та подай ще більшу!"
От тут уже вовки злякались; стали вони думати-гадати, як би відціля удрати. "Славная, братці, кумпанія і каша гарна кипить, та нічим долить; піду я по воду". Як пішов вовк по воду: "Хай вам абищо з вашою кумпанією!" Як зачав другий того дожидати, став думати-гадати, як би й собі видтіля удрати: "Е, вражий син! Пішов та й сидить, нічим каши долить. Ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку!" Як побіг, так і той не вернувся. А третій сидів, сидів: "Ось піду лишень я, так я ïх прижену!" Як побіг, так і той рад, що втік. "Ох, нум[602], брате, скорійше хвататься, щоб нам оцю кашку поïсти та з куреня убраться!" От як одумавсь вовк: "Е, щоб нам троïм та козла і барана бояться! Ось ходім ми ïх поïмо, вражих синів". Прийшли, аж тіï добре шатались, уже з куреня убрались; як побігли, та й на дуба зібрались. Стали вовки думати-гадати, як би козла та барана нагнати. Як стали йти, і найшли ïх на дубі. Козел сміліший, ізліз на самий верх, а баран не сміливий -- так нижче. "Ох, лягай, -- кажуть вовки ковтуноватому[603] вовкові, -- ти старший! Та й ворожи, чи не побачимо ïх". Як ліг вовк до-гори і зачав ворожити. Баран сидить на гіллі[604] та так дрижить: як упаде, та на вовка. Козел сміливий не став зівати, а як закричить: "Подай мені ворожбита!" Вовки як схватились та насилу відтіля убрались.
Казка про кравця и Вовка
No 555[605]
Як був у попа кравець[606] і пішов на село робити, а в той час безщасному вовкові не послав біг корму. Він зліз на гору да й просе бога: "Дай, господи, ïсти, а то вмру!" -- "Ох, іди ж, -- каже, -- вовче! Шо нападеш попове, то й ïсти тобі готове". От іде вовк -- ходе кобила: "Здорова була, кобило, а чия ти єсть?" -- "Ох, вовче, я попова". -- "Ти ж мені ïсти готова!" -- "Ох, подивися ж, -- каже, -- вовче! Я була в городі, принесла бумаги". Став вовк дивиться в бумаги, кобила як стрибнула! Оглянулась, так і вовка не вздріла. От іде вовк та й думає: "Який я дурень єсть! Чи я пан, чи я письменний, шо ще мені в бумаги дивиться?" Іде вовк, аж ходить баран: "Здоров був, баране! А чий ти єсть?" -- "Поповий". -- "Ти ж мені ïсти готовий!" -- "Ой, стань же ти, вовче, в долині, а я піду на гору; роззяв ріт, так я сам тобі влечу". Як розігнавсь баран, як дав йому в лоб, дак трохи не заснув вовк. От іде вовк та й думає: "Який я дурень! Чи я пан, чи шо, шо ще захотів легкого хліба?" Стрів вовк свині: "Здорові були, свині! А чіï ви есть?" -- "Попові!" -- "Ви ж мені ïсти готові!" -- "Ох, вовче-братику! Зволь же нам хоть пісню заспівать". Поти свині вовка манили, пока люди взгляділи вовка да й прогнали.
От іде вовк і стрічає кравця: "Здоров, був, кравче! А чий ти єсть?" -- "Поповий!" -- "Ти ж мені ïсти готовий!" -- "Ох, вовче-братику! Дозволь же мені хоч умиться на последній дорозі, от дай же ще й хвоста втертись". От кравець у хвіст руки як умотав, як одпустив три аршини, так вовк там трохи й не гигнув...[607] От кравець як одумавсь; як побіг, та на дуба і сховавсь. Став вовк думати-гадати, як би того кравця здогнати; зібрав собі молодців і підійшов як раз під того дуба. "Онде, братці, сидить кравець на дубі. Ох, нумте, братці, як би його достати..." От ліг безхвостий на споді, а ті всі на його зверху; от уже одному вовку стати і кравця достати. Той кравець каже: "Понюхаю хоч на послідній дорозі табаки!" Понюхавши: ахчи! А вовк думав, шо кричить: "Аршин!" Як пирсне відтіля, як посиплються вовки, як вхопили того вовка, розірвали -- і пропав бідний!
Повесть о Ерше Ершовиче
No 556[608]
Пришел Лещ на Ерша подал челобитну, а в челобитной пишет тако: "Господам моим от рыб великому Осетру и Белуге и Белой рыбице. Бьем челом на лихого Ерша, что он владеет насильством нашими вотчинами. Собою он мал, а щетины у него как острые рогатины, и где он ни попросится ночевать и кто его не ведаючи пустит, -- и он хочет хозяина вон выжить. А мы хотим быть оправлены вами, праведными судиями". Судья спросил Леща: "Чем, Лещ, Ерша уличаешь?" Лещ сказал: "Уличаю я его истинною правдою; да есть у меня рыбы добры, зовут их Сиг и Ладога, на них я шлюся". Судьи спросили Ерша: "Шлешься ли ты на
Сига и на Ладогу?" Ерш сказал: "Сиг и Ладога рыбы велики, а мы рыбы малые; а се они с Лещом хлеб-соль водят вместе, и они правды не скажут". Судьи спросили Леща: "Еще чем Ерша уличаешь?" Лещ сказал: "Уличаю я его общею правдою, да есть у меня еще рыба добрая, зовут ее Сельдь переславская; на ту я еще шлюся". Судьи спросили Ерша: "Шлешься ли ты на общую правду -- Сельдь?" Ерш сказал: "То общая правда; на ту и я шлюся".