LXXVII.
Итакъ, прощай, Горацій. Коль тебя
Я не цѣнилъ, я самъ тому виною.
Да, горе мнѣ: поэзію любя
И предъ твоей склоняясь глубиною,
Я не плѣненъ стиховъ твоихъ игрою.
Художества кто дастъ намъ образецъ,
Кто совѣсть нашу такъ пронзитъ стрѣлою
И такъ легко нарушитъ сонъ сердецъ?
Мы на Сорактѣ все жъ разстанемся, пѣвецъ!