Сверкало все: лѣса, холмы, поля,
То золотомъ, то яркимъ перламутромъ.
И все такъ тихо! Только, веселя
Мой слухъ, на небѣ заливалась птичка;
А подо мной, казалось, вся трава
Дышала вкругъ. Но -- такова отвычка
Отъ воздуха! -- была я чуть жива,
Въ глазахъ темно, въ ушахъ моихъ звенѣло.
И, крѣпче сжавъ себѣ руками грудь,
Вся внѣ себя, боялась я дохнуть