Костомахи, розни птахи пшицю ростаскали.
Черви повзуть, тѣло гризуть зувсим поточили,
Огонь пече, юшка тече, так их учили.
Карность злая! бо як тая з людьми поступала,
Так по дѣлом душа с тѣлом и не пропала.
А Иуда сам стоячи там зъюридився як макуха.
То синѣе, то краснѣе, бо бере трясуха.
Вельми сей зляк и мѣх закляк в его з гришми за плечима,
За той свой грѣх, що носив мѣх не бачить очима.
В землю вкопав, щоб мѣх пропав, та окаменѣла,