— Ну?
— Отъ тилько чую… Скрыпъ, скрыпъ, скрыпь, вже записала… Що вона робитъ, гадаю, чомъ ій не спитца? Отъ такъ бы и вскочивъ, такъ бы и побѣжавъ, та побачивъ.
— Дуракъ! крикнулъ Авениръ.
— Ажъ чую, челомкаются: "Прощавайте панночка, бувайте здоровы! — Прощавай Горпино! прощавай моя ясочка."
— Такъ это ты собирала ее? вскрикнула Анна Михайловна.
— Та брешетъ винъ, говорила смущенная Горпина, глядя на Грицька.
— А може и поравды пригрезилось; только чую…. Трррр… Поѣхали. Якъ були бъ крылля, такъ и полетѣвъ бы, побачить, куды поѣхали…. Та лѣнь встаты; эге, гадаю, воны мини писулечки оставили, може такъ и треба.
— Письма? Вскрикнулъ Русановъ, гдѣ жь они?
— Та я ихъ, якъ снѣдать ходивъ, то у батьки и забувъ….
— Да иди, чортъ! толкнулъ его Авениръ.