Яке горе? Де воно? Для нас нема його на цiлiм свiтi.
Галя
Не знаю, Назаре, тiльки менi щось на серцi так важко, так гiрко… Я все думала про батюшку.
Назар
Нащо ж ти об йому думаєш? Не думай, i весело буде. Знаєш, як приїдемо ми у Кодак… Се запорозький город… От як приїдемо, мерщiй у церкву, повiнчаємось; тодi i сам гетьман нас не розлучить, i будемо довго, довго там весело жити. Ти будеш пiснi спiвати i танцювать, а я буду грать на бандурi i розказувать тобi про славнi дiла козацькi, про Саву Чалого, про Свiрговського, про всiх, про-всiх жвавих козакiв наших. Далi менi вигодуєш сина, молодця чорнобривого, пошлемо його в Сiч; там поставлю його перед козацькою громадою i скажу: "Любуйтеся, дивiтеся: се мiй син. Менi його вигодувала, викохала моя Галя, такого молодця!" Що, весело?
Галя
Весело, мiй Назаре, мiй миленький, а серце все-таки болить. Менi здається, що батюшка вже прокинувсь i мене шукає.
Назар
Бог зна об чiм думаєш ти! Ось зараз будуть конi, i вони нас не найдуть, хоть нехай усю землю перевернуть. Не журись же, моя ластiвкої
Галя