(прокашлявшись)
У венгерськiй сторонi, у цесарцiв, за шляхетською землею, стоїть гора висока; а в тiй горi нора глибока; в норi сидить не звiр, не птиця – турецька цариця. Сидить вона сто тисяч лiт, не молодiє, не старiє, а тiлько дедалi злiє; їсть вона од схiд до захiд сонця – не хлiб печений, не курей i не яку-небудь людську страву, а трощить маленьких дiтей за те, що коли ще вона була у Туреччинi важкою, так їй сказав армен-ський знахар, що вона родить дочку i дочка та буде, як пiдросте, в тисячу раз краще її. От вона, справдi, як родила дочку, так зараз i з'їла її, та з того часу сидить у норi i, невгаваючи, усе їсть дiтей; не розбира, хоть хрещенi вони, а хоть нехрещенi, їсть усiх, їсгь тобi всiх та й годi,- i дiвчаток i хлопчикiв…
Стеха
(б ы стро)
I хлопчикiв! Ах, вона триклята баба! Щастя її, що я не знаю тiєї гори.
Гол ос
А що б ти зробила?
Стеха
Що? Задушила б.
Голос