Був собі чоловік да жінка, а у них було два сина і дочка'. От батько посилае синів орать1; вони кажуть: «А хто нам обідать принесе?» Батько каже: «Дівка». А дівка каже: «Я дороги не знаю». От брати кажуть: «Як зійдеш на гору, так буде три дороги; на которій дорозі стружки будут лежать, то ти по тій і йди». Змій бачить, що два брата їдуть і все по дорозі стружки стружуть; він узяв стружки, позбирав, да кида' по тій дорозі, що до його нори. Мати наварила обідать і дала дочці нести. Вона вийшла на гору і пішла по тій дорозі, по которій стружки лежать; дійшла до нори, а змій узяв її да в нору і кинув.

Брати ждали-ждали обіду да й випрягли воли; воли пустили пасти, а сами пішли додому да й питають матери: «Де ж ваш, мамо, обід?» Мати каже: «Я ж давно вам з дівкою послала». От вони до самого вечора її ждали: уранці всталі — її нема! Брати кажуть: «Мабуть її той проклятущий змій узяв!» Вони одяглись2 да й пішли сестри шукать. Ідуть да ідуть — коли чередник череду3 пасе. Вони поздоровались; чередник питає: «Куди ви ідете?» Вони кажуть: «До змія — сестри одіймати» — «Як хочете ви однять од змія сестру, то із’їжте у мене самого більшого вола». Вони не захотіли да й пішли. Ідуть да ідуть — коли пастух пасе овечки. Вони із ним поздоровались. Він їх питає: «Куди ві ідете?» — «До змія — сестри одіймать» — «Коли хочете її однять, то із’їжте у мене самого більшого барана». Вони не захотіли да й пішли.

Ідуть да ідуть — коли свинар пасе свині. Вони поздоровались. Він їх питає: «Куди вы ідете?» — «До змія — сестри одіймать». — «Коли хочете її однять, то із’їжте у мене самого більшого кабана». Вони не захотіли да й пішли. Ідуть да ідуть — аж змій стоїть коло свого дому. Змій каже: «Здрастуйте! Чого вас сюди бог заніс?» — «До тебе за сестрою». — «Коли хочете свою сестру узять, так із’їжте дванадцять волів, дванадцять баранів і дванадцять кабанів». Вони по малесенькому кусочку із’їли да й більше не захотіли. Він їх узяв да під камень підвернув.

Мати плакала, що нема ні синів, ні дочки'; узяла відра да й пішла по' воду до колодязя, набрала води да іде — коли горошина котиться по дорозі да й вско'чила у відро, а вона і не бачила. Прийшла до'дому, виливає воду — коли дивиться: горошина у відрі; вона узяла да й із’їла, і од тієї горошини уродився син. Дали йому ім’я Покотигорошко; він росте не по часам, а по минутам. Посідали вечеряти, Покотигорошко питає: «Чи у вас, мамо, були іще діти?» — «Було у мене двоє синів і одна дочка'». — «А де ж вони?» — «Змій украв дочку, так сини пішли її шукать; да нема ні синів, ні дочки».

Він повечеряв, обувся і одівся. «Піду ж і я тепер за ними». Просить коваля: «Ізроби мені велику булаву». Коваль ізробив йому булаву; Покотигорошко узяв булаву, заплатив да й пішов. Іде да іде — коли пасе чередник череду. Він із ним поздоровались; чередник його питає: «Куди ти ідеш?» — «Іду до змія — сестри одіймать». — «Із’їж у мене самого більшого вола, так одіймеш!» Він із’їв, подяковав да и пішов. Іде да іде — коли пастух пасе овечки. Покотигорошко із ним поздоровались; пастух його питає: «Куди ти ідеш?» Він каже: «До змія — сестри одіймать». — «Із’їж у мене самого більшого барана, так одіймеш!» Він із’їв, подяковав да й пішов. Іде да іде — коли свинар пасе свині. Покотигорошко із ним поздоровались; свинар його питає: «Куди ти ідеш?» — «До змія — сестри одіймать». — «Із’їж у мене самого більшого кабана, так одіймеш!» Він из’їв, подяковав да й пішов.

Іде да іде — аж стоїть дом змія, і сестра бере коло колодязя воду: «Здрастуй, сестра!» — каже Покотигорошко. Вона йому: «Який ти мені брат?» Він каже: «Побачиш, який я тобі брат!» От виходить змій: «А, здрастуй!» — каже. «Здрастуй!» Змій його питає: «Чого ты прийшов?» — «За сестрою да за браттями». — «Із’їж дванадцять волів, дванадцять баранів і дванадцять кабанів». Він узяв, всі поїв. Змій каже: «Молодец! Ну, тепер чи будем биться, чи мириться?» — «Будем биться! Я з тобою не хо'чу мириться». — «Дми4 ток», — каже змій. «Дми ти, — каже Покотигорошко, — бо ти в своїм добрі хазяїн, а не я». От змій як дунув — ток у його став чавунний; а Покотигорошко як дунув — ток у його став мідний. От Покотигорошко як дав змію булавою, так змій став по коліна в землі; ударив другий раз — і убив змія. Тоді узяв змія, посік-порубав, на попіл перевіяв; братів з-під каменя ізвернув, забрав їх і сестру да й пішов додому. Батько і мати були раді!

* * *

Неўкаторам царстве і неўкаторам гасударстве, на моры-акіяні, на остраве на Буяні, стаіць дуб зелёны, а пад дубам бык печоны, і ў яго баку нож точоны: сейчас ножык добываецца — ізволь кушаць! І то яшчэ ні казка, толькі прыказка; а хто маю казку будзе слухаць, так таму собаль, і куніца, і прыкрасная дзевіца, сто рублёў на свадзьбу, а пяцьдзесят на прагулянье.

Быў сабе мужык і быў ў яго салам’яны язык ‹?›, і меў ён два сына і адну дочь, хоця яка стану5 простага, але неопісанной красоты. Айцец і маць былі дастаточны; паработа'лі яны свае хлебопашество сваім парадком во времені, і іх айцец гаворыць сынам: «Дзеці! Не нада спадзевацца6 на гэта, што есць, ні спадзевацца на гэта, што зроблена, а нада шчэ прызапасіцца: пущай будзе!»

Адпраўляюцца яны ў чужое панство на хлебопашество і бяруць хлеба на тры дні. «Кагда вы тот хлеб з’ядзіце, вам сястра прынясець больш». А ім было ідці так, як бы цераз Горадзілоўскі лес. Сястра і гаворыць ім, што я не буду знаць, куда несці вам есці. Старшы брат гаворыць: «Мы будзем для цябе дарогу адзначаць, будзем салому трусіць7, — па гэтай дарозе просто к нам прыдзеш». І яны пашлі і дарогу адзначылі; а ў том лесе быў глаўны змей і тые разгаворы слыхаў и переслаў дарогу ў свой дварец.