ïхав Остап з Ромна, а Федір -- у Ромен, і зустрілись[353]. Остап і пита у Федора: "Звідкіля?"[354] -- "З Ромна", -- кає[355] Федір. "А що?" -- "Вола". -- "А як?" -- "Тридцять". -- "Гум!.." -- "Ге!" І роз'ïхались собі.
No 454 [356]
Йшов москаль по селу ніччю, а ніч була місяшна. Бог його святий зна, кудись місяць і сховавсь[357]; пани кажуть, що то було якеєсь-то лунне затміння. Москаль подививсь, що нема на небі місяця, да й пита у якогось мужика, котрий йому навстріч[358] йшов: "А што энто на небе делается?" -- "Да я не здєшний, господин служивый, -- кає мужик, -- спросіть у тутешніх".
No 455 [359]
"Де се ти був, -- пита Нечипір[360] Степана, -- що тебе так довго не було видно?" -- "Ге, де? У татарви!" -- "У татарви! Чого?" -- "Воювати ходив". -- "А чи зрубав хоть єдиного татарюгу?" -- "А тож і ні!" -- "А як же ти його зрубав?" -- "Да такечки: іду собі полем і брязкочу шаблюкою[361], аж зирк[362] -- під вербою лежить здоровенний татарюга і руки розкидав. Ото і підкрався да із-за верби йому єдну руку і відтяв[363] шаблюкою, а він лежить; я йому і другу відтяв, а він усе лежить!" -- "Е, дурний[364] же ти, Степане! -- кає Нечипір. -- Ти б йому голову перш[365] відтяв". -- "Ге, -- каже, -- я і сам так думав, да голови не було".
No 456 [366]
"Що то за суш така! -- казав пан писар пану голові. -- Колиб-то дощик зпризнув -- то усе б полізло із землі". -- "Ковінька[367] тобі на язик, пане писарю! -- кає голова. -- Уже ж там у мене три жïнки, да не дай же то боже, як вони вилізуть!"
No 457 [368]
Заснув мужик на возі да і наïхав на верству; коні стали, мужик і проснувся да й кає: "Оце бісова тіснота! Да що то за розумні люди були: не знали, де постановити верству!"