"Романъ садится посреди хаты и надѣваетъ постили (лапти). Параска подаетъ ему волоки (оборы), но волоки рвутся у него въ рукахъ, и онъ въ отчаяньи:
"Оттеперъ такъ!
"И принимается бранить жинку. Но та говоритъ:
"-- Возьмывже хочъ поворочку въ очинка.
"Потомъ надѣваетъ на него сѣрую свитку, шапку, подпоясываетъ и говоритъ;
"-- Оттеперъ зовсимъ молодець: тилки въ конопли на опудало.
"Романъ.-- Колыбъ же порося побигло за мною.
"Параска.-- Якъ же можно, щобъ порося за чоловикомъ бигло? ты его положи въ торбу, накынь на плечи, а якъ побачишъ зайця, то и выпусты.
"Выпроводивши его, она говоритъ:
"-- Де такы выдано, щобъ поросямъ зайця ловылы? А Романъ видный и понявъ виры. Іого не довго одурыты. Теперь же буду выглядаты чого милаго дяка, Хому Григоровича. У мене для ёго и вареныки прыготовлени и курочка спечена, въ печи засунена".