ВЕРНЕРЪ.

Нѣтъ, нѣтъ; я ужъ пришелъ въ себя. Мой Ульрихъ!

(Обнимаетъ его).

УЛЬРИХЪ.

Отецъ мой! Зигендорфъ!

ВЕРНЕРЪ (вздрогнувъ).

Тсъ, мальчикъ: стѣны

Услышатъ это имя...

УЛЬРИХЪ.

Ну, такъ что жъ?