No 463 [405]
Купив собі мужик нові шкапові чоботи, жінці накупив каблучків[406], а дочці сережки. Прийшов празник, ото усі і понадівали своï обновки. Мужик сів на покуття, виставив ногу і човга[407], щоб то бачили його чоботи, і кає жінці: "А чому се у нас хата не метена?" Жінка виставила поперед себе руки, розтопирила пальці, щоб то бачили ïï каблучки, да й каже: "Чи я ж не казала!" А дочка замотала головою, так що сережки зателипались[408], да кає: "Ото лихо, скількі ïï разів на день мести?".
No 464 [409]
Накинув Грицько коня арканом да й тягне на гору, а кінь тягне під гору; аркан хоть і дуже кріпкий був, да порвавсь, а кінь сторч[410] головою покотивсь. Баче Грицько, що кінь перевертнем чеше, да й каже: "Оце бісова скотина, яка сильна! Бач, новий аркан як перегорів!" А Никита і пита у Грицька: "Яка ж скотина, чи та, що перевернулась, чи та, що стоïть?"
No 465 [411]
Продав мужик товар да пішов дьогтю купити, да увійшов в таку, бач, лавку, де фиги-миги продають і всякі ласощі[412]. Ввійшов, поставив мазницю біля чобота да і дивиться. Купець його і пита: "Чого се тобі надобно?" -- "Я дивлюсь, -- кає мужик, -- що тутечки продається?" Купець і розсердився на мужика да й закричав: "Дураки, дураки, дураки!" -- "Оце да й розход на них великий, -- кає мужик, -- оце ти тільки один і зоставсь!"
No 466 [413]
"Дивись, тату[414], від чого се: інший колосок, як поглянеш, так до землі і припада, а інший як стовбур[415] стоïть?" -- "Гай, гай! -- кає батько, -- бачу, що ти ще нерозумний, і того не втелепав, з дуба виріс, а ума, бачу, не виніс! Ото котрий повний, то так до землі і припада, а котрий пустий, то так до гори і дереться". -- "От тепер же то я, тату, й догадавсь -- від чого се наш писар Іван Гургуня так до гори ніс дере!"
No 467 [416]
"Хто там до тебе приïздив учора, -- питає пан у свого мужика, -- шо ти до мене прибігав за самоваром?" -- "Да якійсь пан". -- "Да який же, як його прозвище?" -- "Оце й забув. Такось як на птаха скидається; є птах такий". -- "Сорочинський?" -- кає пан. "Ні". -- "Гороб'євський?" -- "І то ні!" -- "Синицький?" -- "Да ні. О, шоб його! От на умі вертиться, да не згадаю...[417] Вербицький, Вербицький, пане! Насилу згадав". -- "Ти же казав, що його прозвище на птаха скидається?" -- "Ге! Да шо, хіба птах на вербі і не сидить?"