Біжить мужик, а навстріч йому іде москаль; мужик і пита у москаля: "Москалю, москалю! Чи не находив ти торбинки[441], а в торбинці виторопок[442] да дві паляниці?" -- "Што?" -- "Чи не находив ти торбинки, а в торбинці виторопок да дві паляниці?" -- "Нет, я нашел мешок, а в мешке заяц да две ляпешки". -- "Ні, -- кає мужик, -- се не моє".

No 473 [443]

Москаль побачив, що у мужика на горищі[444] вісе сало, да тихесенько й поліз, щоб то, бач, його зняти. Зняв сало, да вмісці з салом як загуркотить[445], бо стеля[446] була у хаті уже трухлява[447]. Ото він і впав у хату, а у хаті чоловік з жінкою да з дітками вечеряли[448]. Шо тут робити москалеві? Він зараз скочив на ноги да і пита у мужика: "А што, брат, не были ль здеся наши колядники[449]?" -- "Ні, не було". -- "А коли не были, так прощай!" І з сим словом москаль вибіг з хати. "Оце лихо! -- кає жінка чоловікові[450], -- мені здається, що у москаля було наше сало?" -- "І то бач, -- кає мужик, -- а полізь лишень на горище да погляди". Полізла жінка, побачила, що нема сала, да й кає: "Нема, чоловіче!" -- "Оле! Ну вже ж хоч москаль і вкрав сало, зато ж і сам страху набрався!"

No 474 [451]

Йшов мужик з поля; підходе до своєі хати, зирк в вікно, а у хаті москаль цілує його жінку. Мужик мерщій у хату, а москаль примітив мужика да мерщій на покуття, вкрився -- нібито спить. Мужик шасть у хату і баче, що москаль спить, а жінка порається біля пічки[452]. "Хіба ж то я нічого й не бачив!" -- кає мужик. "А що ти там бачив?" -- пита його жінка. "Як, що, бісова дочка!" -- "За що ти лаєшся, вражий сину?" -- "Як за що! Хиба ж я не бачив, як тебе москаль цілував". -- "Коли?" -- "Як коли! Господа служба! Господа служба! -- кає мужик москалеві. -- Бач, нібито й спить! Оце лихо, в очі обдурюють!" -- "Што за шум!" -- кає москаль, придиряючи очі, -- бач, хоче показати, що спав. "Як що за шум! А на що ви мою жінку цілували?" -- "Када?" -- "Як коли! Да зараз". -- "Што ты, ошалел, што ли? Я к начальству пойду, пожалюсь, што ты мне покою не даешь; на ученье был, устал..." -- "Да таки і підіть, господа служба! -- кає жінка. -- Пожалуйтесь на його. Се йому від п'янства так вздрілося"[453]. -- "Оце лихо! -- кає мужик. -- Далебі[454] що сам бачив". -- "Да што ты, одурел, што ли?" Мужик здвигнув плечима і дума: "А може мені й показалося". -- "Как же ты видел?" -- пита його москаль. "Да у вікно", -- кає мужик. "А постой, я пойду погляжу".

Пішов москаль да і глядить у те саме вікно, у которе глядів і мужик, да і каже: "Вот и ты цалуешь!" -- "Да ні, господа служба! Далебі-то що ні". -- кає мужик, дивуючись. "Нет, брат, цалуешь!" -- "Оце оказія! -- кає мужик. -- А ідіть ви, служба, у хату, а я ще піду подивлюсь". Москаль ввійшов у хату да знов став жінку цілувати, а мужик дивиться у вікно да кає: "Цілуєте, господа служба, далебі що цілуєте!" -- "Вот я тебе говорю, што это окно так показывает!" -- "А і справди, се вікно непевне[455], мороче воно нас з вами! -- кає мужик, входючи у хату. -- Треба забити його, господа служба! Бачите, що воно зачаровано".

No 475 [456]

Прийшов москаль на квартеру да й кає хазяйці. "Хазявка! Нету ли чаво поесть?" -- "Є", -- кає хазяйка. "Ну так давай!" Ото й постановила Хівря перед москалем повнісіньку макитру вареників -- дума собі, що москаль повноï не з'ïсть. Почав москаль пораться біля вареників, упорався так, що тільки на донечку трошки[457] зосталось. Баче москаль, що вже трохи вареників в макитрі, да й пита Хіврю: "Хазявка! А как называется евта еда?" Хівря дуже розсердилась на москаля за вареники да з серцем йому й кає: "Жри мовчки[458]!" -- "А славные жримочки! -- кає москаль. -- Нельзя ли еще подложить евтих жримочков?"

No 476 [459]

Приïхав з киïвськоï бурси син зажиточного мужика Петра Дренчика, хлоп'я мале, да що то розумне да прерозумне, таке що забуло -- як з нами і говорють і як зоветься плуг, або потилиця, усе по письменському раздобарює: потилиця, кає, не потилиця, а затилок. Ото ходе він за батьком по двору і баче, що лежать граблі, він і пита батька: "Тату, як воно зоветься?" Да й наступив на зубці. Ще батько і не відвітив йому, як граблі вченого панича вчистили по мармизі так, що іскри з очий посипались. "Ай, бісові граблі!" -- заскиглив[460] панич, а батько й каже: "Так тобі й треба, сину! Вчись, да розуму не провчи[461]; скоро ти забудеш, як і мене звати".